Нижнє Синьовидне

   

  В Нижнє Синьовидне ми приїхали під час нашої грандіозної вилазки 19 року по маршруту  нашої мандрівки: Верхнє Синьовидне - Межиброди - Княжі Скелі - Тишівниця - Нижнє Синьовидне - Розгірче. Взагалі то, ми й не дуже планували в це село заходити, але так як воно було по дорозі на Розгірче яке ми планували відвідати, то чого б, і ні. Що ми там побачили, читайте нижче.

Вишня - палац Фредрів

   

  В Вишню ми прийшли з Рудок одного осінього дощового дня, ціллю було оглянути чудовий палац Фредрів-Шептицьких.  Взагалі в нас вийшло смішно, я тіки но купив смартфона, і вчився ходити по gps. Щось не так виклав, й пішли ми не в ту сторону. Мусили потім робити дикий гак. Ото спомини?)))

Черепин - по дорозі з Давидова в Старе Село

    

 Черепин  - невелике село в колишньому Пустомитівському районі Львівської області. Фактично передмістя Львова, адже судіть самі з кілька км вже Давидів і Старе Село, а це вважай Львів.

     Як порядне галицьке село Черепин має кілька храмів, один з яких однозначно вартує того аби туди їхали туристи адже він просто неймовірний, ще й недавно відреставрований. Судіть самі.

Теребовлянський замок

Крім прогулянки по Теребовлі про яку можна прочитати ось тут, ми звичайно не могли оминути місцевий замок. Чесно кажучи фоки з міста вийшли не дуже, а от замок трішки краще дивіться самі. До речі тоді, і Микулинці відвідали

Межиброди

     

 Межиброди - частина нашої великої вилазки в Розгірче, під час якої ми  відвідали Верхнє Синьовидне, Нижнє Синьовидне, Тишівницю та Княжі скелі, як видно поїздка була насиченна). Проте почалося все з невдачі - зірвалася поїздка на Парашку, бо там передавали дощі. Ми все ж вирішили не сидіти на вихдних, а поїхати кудись. 

Так і вийшла ця класна поїздка) Я б сказав одна з найцікавіших в році.

Ківерці

  

   В Ківерцях ми опинилися майже випадково - добиралися в відомий всім Тунель кохання, і вийшло так, що між потягом зі Львова, та електричкою на Клевань, в нас було десь з 1.5 годинки. 

    От, і вирішили, а чого б не прогулятися по Ківерцях, не сидіти ж на вокзалі. Отже починаємо:

Верхнє Синьовидне - містечко по дорозі в гори.

   

   У Верхньому Синєвидному ми вже були кілька раз, як і проїздом, так, і верталися з водоспаду Гуркало. В цю мандрівку це містечко стало початковим пунктом нашої мандрівки: Верхнє Синьовидне - Межиброди - Княжі Скелі - Тишівниця - Нижнє Синьовидне - Розгірче.

Похід вихідного дня: Водоспад Гуркало

       

 Гуркало - водоспад на який ми попали з 2 разу. З 1 в нас вийшло просто заблудитися, і ми пішли вверх по річці яка на диво називається Велика Річка. Та в 2 раз, ми вже вирішили попитати в місцевих дорогу, а не йти по мапах, і таки дійшли.

 

Чернівці - осінні та дощові

В Чернівці нам вийшло приїхати лиш восени 16 року, і як на зло - в дощ. Тому й вийшло так, що ми тікали від дощу, і бігали з одної частини міста в іншу. Бррр, весела була в нас поїздка - проте Чернівців варті того)) 

Хотинська фортеця - могутня та неймовірна.

        

 В Хотин ми приїхали осінню 17 року, чесно вже не помню, чого ми тоді вибрали саме Хотин. Як не дивно на 6 рік поїздок вже починається забуватися чи був в нас план, чи вирішили їхати спонтанно. Проте про поїздку ми не пожалкували) Фортеця неймовірна. Місто - ну такоє.. можна тут почитати. Проте, не буду писати багато, дивіться самі:

Хотин - місто в тіні фортеці

Хотин відомий передовсім замком.Про нього от можете почитати за цим лінком, Проте ми були б не ми, якби не прогулялись містечком. Що ми побачили читайте нижче:

Унів - похід чудового осіннього дня

         В Унів вибратися ще раз планувалося уже давно, ще з самого першого разу хотілося сюди повернутися. Проте, скільки місць, скільки шляхів... І от дійшло до осені 2018, коли їхати ку-дись далі нам було ліньки, от і вирішили, а чого б і ні. . Але не так як минулого разу через Пе-ремишляни, а з іншої сторони, а що, пройтися ми любимо. Так і попали у Якторів. Про Якторів можна прочитати тут.

Стара Скварява та неймовірний іконостас...

         

Стара Скварява - фактично Жовківське передмістя, кілька кіломентрів і залізничного вокзалу, і ви вже там. Окрасою села безумовно є дерев'яна церква св. Архистратига Михайла 1820 реставрована в 2015.

Якторів - по дорозі у Унів ...

     Люблю осінь -як найкращу пору для поїздок. Навкруги все золоте, сонце вже не жарить, але і не холодно. Загалом майже ідеальна погода, в таку гріх сидіти у місті ну хіба, що маєщ якісь важливі справи. Справ важливих ми в той день не мали, тому й рушили в Унів. Але не так як минулого разу через Перемишляни, а з іншої сторони, а що, пройтися ми любимо. Так і попали у Якторів.

Борщовичі - осінь 2017

       Борщовичі - село Пустомитівського району Львівської області. В нього ми причалапали одного гарного осіннього вечора. За, що взагалі найбільше люблю Пустомитіський район - так, це за його близькість до Львову, та велику кількість пам'яток та цікавих сіл. От наприклад,сусідні Пикуловичі які фактично зрослися з Борщовичами в одне село також мають гарну церкву, про них до речі я вже писав раніше ось тут 

Пикуловичі в 2017

      Пикуловичі - село Пустомитівського району Львівської області. В нього ми причалапали з сусідніх Борщовичів одного гарного осіннього вечора. За, що взагалі найбільше люблю Пустомитіський район - так, це за його близькість до Львову, та велику кількість пам'яток та цікавих сіл.

Сколе - ворота Карпат

Для багато кого Сколе - ворота в Карпати, адже саме звідси починаються гірські походи на найближчі до Львова гори: Парашку та Лопату. А чи багато хто гуляв самим містом?

Кліцько - краса в глибинці

          Кліцько село в Городоцькому районі Львівської області, розташоване за кілька кілометрів на схід від Комарно. Сюди ми притоптали з Бучал через Комарно.