Нижнє Синьовидне

   

  В Нижнє Синьовидне ми приїхали під час нашої грандіозної вилазки 19 року по маршруту  нашої мандрівки: Верхнє Синьовидне - Межиброди - Княжі Скелі - Тишівниця - Нижнє Синьовидне - Розгірче. Взагалі то, ми й не дуже планували в це село заходити, але так як воно було по дорозі на Розгірче яке ми планували відвідати, то чого б, і ні. Що ми там побачили, читайте нижче.

Як каужуть люди - назва Синьовидне з'явилася від двох озер внизу було нижнє озеро так як Нижнє Синьовидне, а зверху було Верхнє озеро так як Верхнє Синьовидне. Ось так і з'явилася назва Нижнє Синьовидне. Як на нас версія цікава, тому й чому б, і ні.

В село ми прийшли прямо із Межибродів.

Прикарпатська осінь...

Змілілий Стрий...

А в далині - Карпати ...

Мозаїчна зупинка в селі іще тримається, але чи довго їй залишилося?

Саме село невелике й затишне. 

Комусь на зиму харч)

Окрасою села безумовно є  дерев'яна церква Успіння Пр. Богородиці -  пам'ятка архітектури національного значення, 1803 року.

Так, як ми прийшли в суботу, то церкву прибирали, й ми змогли зайти в середину, і після короткої молитви зробити пару фото.

Ура без позолоти, майже

Як раз під таку погоду виглядає круто.

Заходимо в середину ...

Соррі за якісь фото, але, що мав...

Іконостас ...

Біля церкви розміщуєтсья симпатична дзвіниця.

До речі, от люблю я карпатські села за такі от деревляні хатки ...

Але цивілізація й сюди дійшла антена і пластик вікон тому доказ)

Скільки раз проїжали це село коли їхали кудась, а тут бамц, і гуляємо по ньому,
такі от подорожі приносять сюрпризи.

Загалом - село нам сподобалося. Гарний храм, залізниця, видно гори) Кинувши останній погляд на Нижнє Синьовидне ми поволі вирушали на Розргірче, до речі  - запрошуємо  й вас разом з нами)