Мандрівка видалася крутою, та насиченною враженнями, почалося все, ще зі Львова, де ми спізнилися на електричку. Я вже був думав, що канцеляємо поїздку, але Оксана наполягла піти на автобус до Стрия, а там пересісти на інший автобус до Верхнього Синьовидного. Тю забув, ми тоді взагалі на Парашку йти хотіли, але почитали прогноз, і побачили, що там буде дощ. Так, що кажу плани ми тоді наміняли огого, але воно того було варте.
От так, і сталося, що суботнього смурного ранку, ми висадилися в Верхньому Синєвидному з нашого автобуса, і рушили до пригод.
Вид на гору, де в давнину було давньоруське городище.
Подекуди по містечку стрічаєш такі от цікаві поєдання минулого та сучасного.
Люблю я споруди із дерева...
Можна подумати, що це ратуша, але ніт, це школа) Цікаве таке маскування. А поруч будуть новий копус?
Я дійсно думав, що це ратуша.
Ну та реально, ратуша ж...здається
А от і новий корпус...
Поволі йдемо до основної памятки містечка яка розуміщується на місці старого городища. Зараз тут деревляна Церква Собору Пресвятої Богородиці
Церкву трішки реставрували, в стилі ой в нас ремонт...і позолота...
Дзвіниця та цвинтар...
Ще один погляд на Храм...
Табличка про ремонт...
Краєвид з замкової, чи то пак церковної гори на навколишні місця неймовірно гарний...
Спускаємося від церкви, і йдемо в строну Стрия, адже нам в цей день треба було пройти ой як немало...
Чудовий майданчик, і вид на гору
Ше один погляд на сині та дощові гори ...
Та на храм, який вже також позолотили ...
Подекуди в селищі є такі от чудові деревляні будиночки...
Така от у нас вийшла прогулянка по Верхньому Синьовидному. Містечко гарне, тихе, та спокійне, гарантую, що ми сюди іще приїдемо. А тоді нас чекала дорога до Тишівниці і далі...
Немає коментарів:
Дописати коментар